Не знаю, многим ли она рассказывает все это. Не уверен, что хочу знать. Мне нравится звук ее голоса, ее неторопливые, но четкие движения, нравится запах кофе и корицы. Я слушаю и курю. Этого мне вполне достаточно.
вони свої ночі зігрівали гасом газом
вугіллям дровами
вони до нього у двері стукали й радили
заспокоїтись
і крижаними словами пропонували свої
дрова і газ і гас
а потім ще довго стояли в коридорі і
нашорошивши вуха здивовано слухали як
він ходить босоніж по своїй неймовірно
холодній ночі черевики байдужості
викинувши геть
а клявся ж собі увечері що обов'язково
їх взує на ніч
Я вже не млію від його голосу в мене над головою. Ці вібрації у повітрі більше не лоскочуть мені вухо і не доводять до стану напів-обмороку.
Я звикла, і бачивши його перед цим лише три рази, я відразу помітила зміни: у нього сьогодні жахлива зачіска.
Я розумію, що здійснювати профілактичну стрижку дуже корисно, але я б убила перукаря, револьвером, купленим сьогодні в мисливському магазині, за те, що він так його спотворив.
І ще, я б вбила ту сучку з ідіотською посмішкою, яка два останніх рази терлася біля нього, за те, що її постйна присутність не дає мені з ним заговорити.
А так, вцілому, я звикла. Ви ж знаєте, як буває, коли звикаєш?
Вчора був рік, як я написала свій перший пост... та цей хб-ювілей я проїхала в поїзді.
Тому пишу пост сьогодні.
Хоч за це рік я і не познайомилась "вживу" ні з одним блоггером (обіцяю, що виправлюсь), проте відчула на собі, що таке "сімейний ефект хайблоггера", де кожен намагається допомогти і підтримати. Кльово!
Не повірите, але це не лише мій перший пост в 2011 році,
але й перша в життя річ, яку я друкую в рукавичках,
бо чомусь права рука холодна,
а ліва тепла (може мені тут хтось це якось пояснить?),
ну і до того ж в кімнаті справжня льодярня.
За 4 дні цього року я:
познайомилась з грузином і ледь не потрапила в Грузію, але, дякуючи Богові, я тут і з вами
випила 17 чашок кави
дочитала "Груші в тісті" Винничука. Причому, дочитувала я їх не одна, а цілісіньку ніч із подругою в Севастополі. Цей скарб я залишила у тому ж таки Севастополі на пам"ять. Приємно. Куплю собі нову
варила шоколадне фондю. Вийшло не гірше ніж в "Під синьою фляшкою". Так що приходьте в гості
Завтра ввечері розпочнеться мій залізнично-метушливий період... Вже завтра... а маю таке відчуття, що ще попереду 9 кіл пекла і відсиджування у чистлищі...
Хочу спуститись у метро, під землю. Їхати у нічному, майже пустому вагончику, з якоюсь милою книжкою/Сінатрою у вухах, а може Крихіткою/Земфірою. Не відчувати зовнішніх поштовхів. Просто самій. Мені треба визначити пріоритети на цю стерво-зиму, розібратись із відносиними і знайти "своє слово".
Я шукаюча/загублена/перевтомлена.
Мені не потрібно твоїх медових слів, типу "люблю, туфлі куплі, шпалерами обклею". Добав у мій нектар трішки креативу і він, можливо, огорне нас ніжно-пастельним шифоном.
Намагаюсь приховувати свої емоції, але інколи без слів, гучних гасел, чи, навіть, і матів можна зрозуміти, що я відчуваю. Невербальні засоби комунікаці беруть своє.
Матуся говорила. що треба бути сильною, а мені так хочеться зараз, за тисячу кілометрів від неї, лити сльози на її плечі... Цікаво, як їй вдається так завжди себе стримувати. Бути такою непорушною у важких ситуаціях?
Ніч була така тиха і така безсонна... у місті ніхто не висовував ніс на вулицю.... а у моїй кімнатці снувалось безсонне танго, не даючи дихати. Воно засіло десь так глибоко, що тепер довго прийдеться свердлити душу, щоб його звідти виковиряти. Я шила... Зараз так хочеться творити щось своїми руками і думати про Різдво, бо коли чимось таким займаюсь - відразу забуваю про те, від чого хочеться ридати навзрид.
Чашка кави підбадорила..., але на ще одну чашку кави. Я звикла. Мабуть, куплю собі сьогодні хороший коньяк. Щоб розрубати смугу печалі раз і назавжди.
Я помила вікна, щоб побачити хоч якусь ясність у своєму житті. Я викинула старі блокноти (які так старанно берегла), щоб зістерти частину минулого.
Бо ж буваєть такі життєві періоди, які краще взяти і просто випалити, просто не згадувати...
Я взагалі не збиралась учора переходити в тому місці дорогу. Я мала певну траєкторію, але, в останній момент, коли вже, навіть, загорівся зелений, різко повернула і пішла до наступного переходу... Я мала шанс розминутися з ним, але він впевнено йшов мені на зустріч...
Згадала, як він своїм ліхтариком показував мені сигнал корабля, що тоне. Майже, як Колчак із "Адміралу"...
Ні, мені зовсім не страшно... тепер у мене його ліхтарик... тепер я - той самий корабель, що тоне...
За вікном жара, а у моїх снах справжнісінька зима...
Сьогодні вночі уві сні, я гуляла засніженими вулицями Кракова зі своїм чоловіком...
Потім мені снився якийсь давній польський маєток і дивна стара пані...
Хороші сни. Шкода, що мене розбудив будильник. Хвилин 5 ще не могла зрозуміти де я і чи то правда, але потім реальність взяла мене під руку і показала мою буденність: 10 квадратів самотності, на тумбочці вчорашній чай, форма, пари... Любі, мені стало надзвичайно сумно...
Мені необхідно щось змінити або змінитися. Я хочу вплутатись у якусь надзвичайну авантюру зі скарбами, таємницями, привидами. Дупа шукає пригод!!!
Подивилась на мене хворіючу, з синяками під очима, розпухлим носом, засмучену і пішла на кухню варити глінтвейн, бо ж мама-лікар точно знає, що допоможе рєбьонку!
Люблю її... завжди знає, як вилікувати!!
Пе.Се. а ще в нас сьогодні цукерочки з Львівської майстерні шоколаду... )))
1. П"ята чашка чаю з лимоном, купа таблеток. Так почався мій ранок. Я захворіла. Це все жара і одночасно неймовірні протяги у вагонах укрзалізниці. (((
2. Острозький асфальт покладений в кращих традиціях українського поп-арту - я підвернула ногу.
3. Вчора ввечері один міліціонер дуже хотів затягнути мене додому, щоб познайомити з хом"ячком і малесеньким тарантулом. ГГГ (тепер це так називається). Ледь відмазаласі. Тепер цей міліціонер пише, що дуже хтів би щось організувати. Але я їду назад. Отак от. Тішусі.
4. Хбешечка сьогодні довго не вмикалась, видно, у неї перепади настрою.
Сьогодні вночі великий синій дракон, розсікаючи своїм диким поглядом тонни холодного повітря, відвезе мене на Захід.
І завтра буде дуже тихо, і будуть лише далекі голоси, яблука на рудій траві, сумні дерева, чисті емоції, і, можливо, все стане на свої місця.
А я повезу тобі квіти. Бо Тебе досі люблю більше всього. І хай пройшло багато років, і не можна пучками доторкнутись до Твого волосся, і хай залишилася випалена дірка, я досі намагаюсь виробляти за двох гормони щастя, щоб якось залатати утворений простір...
І будуть завтра лише сірі хризантеми, синій дракон і чисті емоції...
souffle в друзья
Ваші думочки 8
